Найважливіше в музеї – живе спілкування
    - Коли мені запропонували цю посаду, бо моя попередниця йшла на пенсію, щиро кажучи, я не дуже то й хотіла, відмовлялася, - розповідає про початок свого творчого шляху Ганна Парубець. – На той час музей для мене асоціювався з чимось ретроградним, а його працівники, гадалося, – це старенькі бабусі, що сидять на стільчиках у куточках виставкової зали. Ви дивуєтеся, чому в мене склалося таке враження? Напевно, тому що за 5 років навчання в інституті я жодного разу не була в музеї. Так, це дивно насправді! Майже випадково я потрапила до картинної галереї з іншою групою, бо одна з викладачок, котра вела у нас художню культуру, проводила тут свою лекцію.
   Втім, мої тодішні наставники й керівники переконали: варто спробувати! Це було в 2005 році. Музей при університеті тоді і музейний комплекс нині – абсолютно різні речі. Можна сказати, що музейного комплексу як такого тоді не було, діяла лише картинна галерея, створювався Музей історії ВНЗ, його перша кімната, і музей Гоголя. Свою діяльність я почала з того, що вивчала документи, експонати, все систематизувала. Звісно, мені багато хто допомагав. Згодом ми оформили другу й третю кімнати Музею історії Ніжинської вищої школи. І врешті-решт цю роботу я полюбила. Найбільше мені подобається живе спілкування. Напевно, у багатьох читачів є стереотип, що музей – це щось таке стале, артефакти під склом, яких не можна торкатися руками. Але насправді це щоденне спілкування з різними людьми. Це їх реакція і на експонати, і на твою розповідь. Буває, що я більше дізнаюся під час спілкування, ніж розповідаю. Це мене радує й надихає. А ще ми ламаємо стереотипи. Наприклад, у музеї-лабораторії Homo sovieticus майже всі експонати можна випробувати, взяти до рук, роздивитися. Це надзвичайно цікаво діткам. Це я ще можу знати, як ті чи інші речі використовували раніше, яке їх призначення (наприклад, грамофон, вінілові платівки, дисковий телефон, найперший телевізор з маленьким екраном). А молоде покоління радянську історію сприймає майже на рівні з єгипетськими пірамідами, для них це було давно, в минулому столітті. Їм дуже цікаво!
Простір музею умовно поділений на 5 локацій: селянська світлиця 20-30-х років, кабінет інтелігента 40-50-х, кімната гуртожитку 70-х та вітальня робітника 80-х років минулого століття. А також живописна колекція полотен художника А.П.Шмикова, що презентує "соцреалізм" в мистецтві.

   Тут формується світогляд
   - Ганно Сергіївно, а чим ці музеї можуть приваблювати туристів?
   - По-перше, не кожен ВНЗ в Україні має власний музейний комплекс. Може, є якась музейна кімната, присвячена історії, а у нас – цілий комплекс, що складається з декількох музеїв. Це не лише ті музеї, про які вже згадувалося. Це і Музей рідкісної книги, і музейна кімната відомого мореплавця і нашого земляка Юрія Лисянського, що відкрилася в травні 2018-го. Про неї варто згадати окремо, бо експонати надходили звідусіль! Але краще про це розкаже директор університетської бібліотеки й за сумісництвом – директор Музею рідкісної книги Олександр Морозов. Гадаю, нині ми можемо запропонувати щось цікаве кожному відвідувачу, навіть людям з різними інтересами, вподобаннями. Когось цікавлять наші відомі земляки, як Гоголь чи Лисянський, а хтось, напевно, залишиться під враженнями від стародруків. І, безперечно, наш безцінний скарб - картинна галерея з роботами західноєвропейських майстрів 17-18 ст. Вважаю, що Ніжин сам собою - дуже цікавий, а університет – і поготів.
   - А от чи легко туристам сюди потрапити? Чи вони знають про ці скарби?
   - Спостерігаю такий от парадокс: туристи здалеку знають про нас більше. Часто нам пишуть з США, Прибалтики, Польщі, Швеції. Може, чим далі людина перебуває географічно, то їй здається, що десь там цікавіше? Потрапити до нашого музейного комплексу – легко, але є певні нюанси. Не варто забувати, що це не муніципальний музей. Треба дотримуватися певних правил відвідування, бо музейний комплекс дуже активно залучений у навчальний процес. На сьогодні тут проходять лекції, семінарські заняття, круглі столи та конференції, навчаються майбутні мистецтвознавці, філологи, перекладачі, історики. На мій погляд, це дуже важливо! Так формується світогляд майбутніх педагогів, митців. Тому треба зайти на сайт університету, знайти електронну адресу та надіслати заявку. Або можна попередньо зателефонувати й домовитися. Нема перешкод. Але коли люди приходять без попередження й обурюються, що не можуть потрапити до музею, я пояснюю, що там зараз заняття, я не можу пропустити сторонніх, це навчальний процес. У вихідні дні теж можливі екскурсії, але з дозволу адміністрації.
   - Чи збільшилася у вас кількість відвідувачів останнім часом?
   - Цю тенденцію я спостерігаю років 6-7. Напевно, це пов’язано з тим, що внутрішній туризм активніше розвивається, люди більше цікавляться власною історією, історією свого краю, країни. Напевно, зіграло роль те, що Ніжин став фіналістом проекту «7 чудес України: історичні міста та містечка». Різні телеканали активно знімали й знімають про нас програми та сюжети.
   - Над чим зараз працюєте, які маєте творчі плани?
   - В роботі зараз два проекти. Перший пов’язаний з греками в Ніжині. Цей напрямок курує Олександр Морозов. А другий присвячений майбутньому ювілею гімназії вищих наук князя Безбородька в 2020-му році. Будемо святкувати 200-ліття і до цієї дати плануємо оновити Музей історії університету, працюємо над його концепцією.
   - Тож чекаємо на нові яскраві зустрічі у музейному комплексі!

Інформація для бажаючих відвідати вказані музеї:
Зайти на сайт університету http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua та зробити запит на екскурсію на бажану дату, або зателефонувати Ганні Парубець 068-813-76-10 чи Олександрові Морозову 096-041-61-06

Автор: Вікторія Сидорова, Чернігів-Ніжин