Один із засновників російської та української педагогічної науки Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1871рр.) навчався в гімназії Новгорода-Сіверського, а його дитинство минуло на Чернігівщині.

 Костянтин Дмитрович Ушинський мав енциклопедичні знання з багатьох наук, зокрема з мови, філософії, психології, фізіології, політичної економії, історії, історії педагогіки. Ці знання допомогли йому вибудувати свою прогресивну, оригінальну педагогічну систему на рівні передової для свого часу науки.

 До Московського університету на юридичний факультет він вступив у 16 років і закінчив його на "відмінно". Працював у Ярославському юридичному ліцеї професором камеральних наук (економіка, фінанси, державне право), учителем словесності та юридичних наук у Гатчинському сирітському інституті. Писав статті "Про користь педагогічної літератури", "Про народність у суспільному вихованні", "Шкільна реформа в Північній Америці", "Три елементи школи" та ін. Педагогічні знахідки були настільки оригінальними, що він був запрошений на роботу в Смольний інститут шляхетних дівчат на посаду інспектора. Водночас працював і редактором "Журнала Министерства народного просвещения". У Смольному інституті Ушинський радикально реформував навчально-виховний процес: змінив зміст освіти, переглянув обсяг і послідовність вивчення предметів, увів нові. Це були прогресивні зміни, новатора систематично цькували реакційно налаштовані викладачі, звинувачували у вільнодумстві. Він був звільнений разом із групою високоосвічених викладачів. Відрядження за кордон для "лікування та вивчення постанови жіночої освіти" насправді було політичним засланням на п'ять років. 

 Там Ушинський вивчав роботу жіночих навчальних закладів, дитячих садків, притулків. Найдовше він перебував у Швейцарії, але відвідав і школи Німеччини, Франції, Бельгії та Італії. У ці роки написав такі відомі праці: "Педагогічна подорож до Швейцарії", "Рідне слово", двотомник "Людина як предмет виховання" та інші. У 1867р. К.Ушинський із сім'єю повернувся в Росію вже зовсім хворим, але все рівно багато працював. Третього січня помер в Одесі, труну з його тілом було перевезено до Києва, де він мав намір оселитися. 

   Поховано Костянтина Дмитровича згідно з його передсмертним заповітом у Києві, над Дніпром, на території Видубицького монастиря, під старезним каштаном. Свою юнацьку мрію, записану колись у щоденнику, він здійснив. "Принести якомога більше користі моїй Вітчизні — це єдина мета мого життя; і до неї я повинен спрямовувати всі мої здібності".