Нове життя старої садиби
   На інших фотографіях бачимо одного з найвідоміших представників цього роду - генерал-лейтенанта Олександра Івановича Березовського – видного діяча І світової війни. «Це двоюрідний брат мого прапрадіда, ми з донькою побували на місці його поховання в Берліні, - продовжує розповідь пані Олена. – А це Ольга Григорівна Березовська, в дівоцтві – Дзвонкевич - мама прабабусі, родичі й друзі - поміщики хутора Погорілки Дзвонкевичі, поміщики Шуби. До речі, правнучка останніх досі живе в Чернігові й буває у нас в гостях. Окремий стенд присвячений композитору Максиму Березовському – представнику однієї з гілок нашого роду. Вважаю, що в пам'ять про них ми маємо зберегти цю садибу та наповнити її цікавими заходами, зустрічами, спілкуванням. Хочеться, аби тут лунали музика та вірші, звучали виступи науковців, вирувало життя».
   Музей-садибу Березовських в селі Старий Білоус під Черніговом родина Олени Малишко викупила в сільської громади з 2012 року, хоча знайшла й почала впорядковувати її раніше – в 2008-му. Багато зусиль, часу й коштів пішло на те, аби залагодити усі формальні й неформальні питання, належним чином оформити документи. А перші культурно-мистецькі заходи почали проводити в 2010-му. І яких тільки коментарів їм не довелося чути! «Та кому потрібен цей музей? Навіщо рятувати будинок, що вже розвалюється, витрачати на це кошти? Хто буде сюди приходити?» Та попри ці розмови, крок за кроком будинок ремонтується (власним коштом родини Олени Малишко), експозиція формується, дослідницька діяльність триває, проводяться зйомки телепрограм («Як святкували Великдень на поч. ХХ ст.» або «Як вдягалися чернігівські модниці 100 років тому», «Тетянин день», «Біле танго в Чернігові» та інші).
   Варто згадати, як взагалі цей будинок був знайдений - без чудес не обійшлося. Восени 2008 року пані Олена з чоловіком Андрієм вирішили приїхати до Чернігова, аби відсвяткувати день народження глави родини 21 вересня. «Ми приїхали завчасно, зупинилися в готелі, ввечері посиділи в кафе. Дітей – їх у нас на той момент було вже троє - залишили вдома, під наглядом бабусі й няні, - згадує Олена Малишко. – А на наступний день запланували побувати в Старому Білоусі – на батьківщині моєї прабабусі. Вранці купили карту й поїхали своєю машиною – благо, це зовсім поруч. Знайшли будівлю школи вже радянських часів, але все було зачинено, бо неділя. Було холодно, дощило, ми замерзли, але ходимо навкруги, роздивляємося, надії не втрачаємо. І раптом дощ припиняється, картинка навкруги прояснюється, і за деревами я бачу обриси старого дерев’яного будинку… Жодного разу тут не була, але відчуваю: це він! Прабабуся багато розповідала, як вони жили колись, якими були будні та свята, як облаштований побут. Але коли я запитувала про цей будинок, вона завжди відповідала: нічого не залишилося, все знищене! Я розуміла це так, що будинок взагалі не зберігся. Але ось ми бачимо його наяву!».
   Саме у той день нащадки Березовських не змогли потрапити до свого родового гнізда. Коли пан Андрій заглянув у вікно, то побачив якісь книжки, розкидані на полу, уламки парт, меблів, обідрані шпалери, стару електропроводку. Недобрі люди потроху почали тягти цеглу з фундаменту, через це обвалилася половина флігеля і частина фундаменту, зруйнувався ганок. Всередині були частково знищені пічки, з допомогою яких опалювалося це чималеньке приміщення (шість кімнат). Коли тут діяла школа, відбулося перепланування кімнат, тож доволі важко було зрозуміти, де розташовувалися колись їдальня, вітальня, спальні.
   Щоправда, збереглися оригінальні міжкімнатні двері, рами на вікнах. «Ми поставили собі за мету врятувати цю будівлю. Спочатку вивезли два вози різного непотребу, будівельне сміття, далі відновили опалення, реставрували пічки, склали заново ганок і відновили флігель, повністю замінили електропроводку, тому що страшно було запалювати світло, - ділиться маленькими успіхами господиня садиби. – Зі спогадів прабабусі ми мали уявлення, як розташовувалися кімнати, де була вітальня, дитячі кімнати, кабінет, кімната няні, почали облаштовувати експозицію. Невдовзі сусід повернув нам декілька оригінальних меблів з будинку: шафу для білизни, комод. Небайдужі чернігівці подарували сундук с постоялого двору, стілець, столик для квітів. Деякі оригінальні предмети збереглися в нашій родині».
   «Жива історія» приваблює молодь
   З 2011 року в садибі Березовських проходять Старобілоуські читання - науково-практичні конференції з історичної та краєзнавчої тематики, літературно-музичні вечори. Олена Малишко за освітою – музикант, чудово грає на фортепіано, пише музику, тому частенько сідає за інструмент, і тоді тут лунають мелодії, що допомагають відчути атмосферу минулих століть.
   А тематичні зустрічі присвячують пам’яті людей, що були пов’язані з родиною Березовських. І не обов’язково це якийсь видатний діяч чи герой, як от Олена Олександрова - подруга юності прабабусі Олени Малишко (до речі, її будинок у Чернігові зберігся, хоча й значно перебудований) або В’ячеслав Пухтинський – чернігівець, який залишив по собі цікавезні «Записи старожила» (надруковані в журналі «Сіверянський літопис»). Він був представником шанованої родини, мама – лікарка-акушерка, а тато – викладач, зокрема, викладав фізику у прабабусі Олени Малишко, яка навчалася в Єпархіальному жіночому училищі.
   По крупицях відновлюючи історію свого роду Олена Малишко та її чоловік Андрій роблять, на мій погляд, велику справу – малюють картину життя-буття нашої громади на стику століть і відновлюють історичну правду. Відчувається, що це захоплення їхнього життя, і говорити про результати власних пошуків і відкриття вони можуть годинами. А це важливо для зацікавлення школярів, молоді. Відвідування цього музейного комплексу дає можливість «зануритися в історію», відчути атмосферу поч. ХХ ст., адже можна потримати в руках речі того часу: ляльки, ноти, чорнильниці, приміряти капелюшки, посидіти біля каміну, попити чаю з самовару та скуштувати тістечко, спечене за рецептом 100-річної давнини. Такої інтерактивності бракує традиційним музеям.
   До речі, екскурсії в Старому Білоусі – безкоштовні. Тут дуже раді волонтерам, гостям і запрошують до співпраці людей з будь-якими свіжими ідеями, проектами! Зокрема, в садибі можна проводити маленькі концерти, презентації книжок, модні покази, тематичні фотосесії та ретро-вечірки, майстер-класи з рукоділля та навчальні заходи. Це принесе подих життя в ці стіни, збудовані близько 120 років тому, та перекине місточок з минулого в майбутнє.
Адреса музею: Старий Білоус, вул. 30 років Перемоги , буд. 44-л.
• Контакти Олени Малишко: 067-402-74-28
• Профіль на ФБ: https://www.facebook.com/starybiloys

Автор: Вікторія Сидорова