Місцем проведення промислових екскурсій можуть бути заводи та фабрики, будівлі культурно-побутових об'єктів, сільськогосподарські підприємства, залізничні вокзали, річкові й морські порти, аеропорти, науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, планетарії, театри, цирки, філармонії, бібліотеки та інші об’єкти. Особливо цікаво, коли продукти, що виробляються в «режимі онлайн» можна потримати, скуштувати, приміряти, і, врешті-решт - придбати. Промисловий туризм може бути цікавий для подорожуючих з дітьми, якщо йдеться, приміром, про виготовлення солодощів або морозива, іграшок. Малеча зазвичай із захопленням спостерігає, як «народжуються» цукерки, печиво, йогурти, соки чи «м’які звірятка».
   На які ж індустріальні об’єкти Чернігівщини можуть завітати туристи? Власне цій темі і присвячена стаття.

   Королівство м’якої іграшки в Ніжині
   Фабрика м’якої іграшки в Ніжині з’явилася понад 20 років тому. Його заснувало подружжя Наталя та Анатолій Копиці. Їм допомагають син і донька. Нині ПП «Копиця» - відомий й популярний бренд, один з лідерів в Україні з виробництва дитячої м’якої іграшки. «Ми пропонуємо нашим споживачам якісну продукцію вітчизняного виробництва, — говорить Наталія Копиця. – Маємо власну студію дизайну, високотехнологічне обладнання, створюємо робочі місця, у нас працює команда однодумців і професіоналів, ми дорожимо кожним фахівцем. Наша продукція сертифікована, відповідає високим стандартам якості та безпеки».
   На сьогодні це підприємство має в асортименті понад 600 найменувань, - це різноманітні ляльки, іграшки-звірятка, ляльки-рукавички, подушки-розкладушки, м’які дитячі крісла та різноманітні рюкзаки. Для їх виготовлення використовують тканину різної фактури, штучне хутро. Створення нової іграшки починається в студії дизайну, де слідкують за новинками та тенденціями у світі «іграшкової моди», розробляють ляльки з народним колоритом. Ці вироби дуже подобаються і діткам, і дорослим, їх замовляють торгівельні мережі Києва, Дніпропетровська, Харкова, надходять замовлення від установ і організацій.
   Як саме народжуються ці м’які іграшки, можна побачити на власні очі, якщо завітати на фабрику (щодо замовлення екскурсії, варто домовлятися завчасно за номером: +38 (068) 471-14-41, +38 (073) 083-58-03 або +38 (050) 279-29-00). Нині щомісяця ПП «Копиця» виготовляє до 4500 різноманітних іграшок. Деякі зразки «живуть» понад десять років. Серед найулюбленіших іграшок українських дітей – рожевий слон, козел Мефодій, ведмедики-тедді різного розміру, малеча дуже любить і героїв мультфільмів. Перед кожним новим роком тут розробляють «Символ року». Дуже великий асортимент – це рюкзаки для дітей, подушки, м’які квіти у вазонах, м’ячі.
   Для пошуку нових образів дизайнери дивляться мультфільми, читають дитячу літературу, переглядають періодичні видання для дітей. Нові зразки тестують на власних дітях. Якщо іграшка припадає до душі – запускають виробництво. Використовують тільки екологічні матеріали, фурнітуру, нитки, що мають сертифікати якості. «Це дитячий асортимент, тому до іграшок у нас підвищені вимоги. Я постійно нагадую, що ми створюємо іграшку для своїх власних дітей, тому все має бути зроблене на совість», - продовжує Наталя Копиця.

   Підприємство, що розробляє пожежний танк
   ТОВ «Промислова компанія «Пожмашина» розташовується в селищі Ладан Прилуцького району. Те, що можна побачити в конструкторському бюро, відділах і цехах, справляє глибоке враження. Це підприємство випускає техніку для ДСНС, Нацгвардії, Міністерства оборони, лісгоспів, нафтовиків, аграріїв, тобто – практично для всіх, хто експлуатує спецтехніку. В «асортименті» й комунальна техніка, зокрема, снігоочисні пристрої. Завод орієнтований на розвиток, йде в ногу з часом, тому вже зараз готовий до прийому невеликих груп туристів (додаткова інформація за тел.: 098 513 2553, 04637 77141, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.)
   – Загалом нашому підприємству нині 90 років, - розповідає генеральний директор Олег Борщ. - Раніше тут була комуна, де виготовлялися й ложки, і сковороди, й меблі… Та минув час, і в Ладані почали конструювати пожежну техніку. «Пожмашина» переживала різні часи, але нині ми міцно стоїмо на ногах. Найбільшою проблемою було те, що наша продукція – не «ширвжиток», вона специфічна. До того ж ми зав’язані на державні тендери, служби. Ми, зокрема, гарно почали розробляти конструкторську документацію та вивчати аграрний ринок. Тому одинадцять моделей техніки у нас закуповують аграрії – бункери, перевантажувачі, колісна техніка, автомобільні причепи об’ємом від чотирьох кубів і вантажопідйомністю до 50 тонн. Також – напівпричепи, різні бункери – накопичувальні й перевантажувальні, борони й запчастини до них. Це дало можливість не бути залежними від державних тендерів. Міноборони й Нацгвардія давали заявки на пожежну техніку, зокрема, пожежні танки – ми робимо пожежну надбудову. У планах – власна розробка модернізованого новітнього танка.
   Нині на підприємстві є своє КБ. Креслення створюються у програмі 3D, просто на моніторі можна побачити, як формується автомобіль. Завод має повний цикл виробництва, починаючи від ливарного, де виготовляються алюмінієві, сталеві, чавунні деталі. Пожежні машини замовляють не лише в Україні, їх купують Казахстан, Грузія. Білорусь закуповує запчастини (машини вони виготовляють свої). Є співпраця з Туреччиною, Туркменістаном, Узбекистаном. У планах –Молдова, вели перемовини з Угандою, Кенією, Іраном. Раніше були поставки в Єгипет, на Кубу. Тож побувати на такому промисловому гіганті, без сумніву, було б цікаво людям, які захоплюються науково-технічними новинками.

   Чернігівщина – центр з виробництва крохмалю
   Новозбудований завод ПБП «ВИМАЛ» у Новому Білоусі запрацював у листопаді 2018-го. Сьогодні це найбільше в Україні підприємство, здатне переробити 1500 тонн картоплі на крохмаль на добу! Воно зведене за технічної підтримки датської компанії SiccaDania. Частина обладнання – імпортного виробництва, частину ліній виготовили майстри самого підприємства. Екскурсії на крохмальний завод не стали масовими, але за потреби їх проводять для потенційних партнерів. Спочатку можна побачити сховище, куди потрапляє картопля перед переробкою, конвеєри, які доставляють її на сортування та миття, а далі – на виробництво.
   За словами директора цього підприємства Сергія Самоненка, завод випускатиме крохмаль, що відповідає європейським стандартам і сертифікований за основними світовими системами управління якістю і безпекою продукції. Значна частина продукції піде на експорт. Щоправда, поки що підприємство не працює на повну потужність – у нашому регіоні, виявляється, бракує картоплі! Тож, можливо, варто звертатися по допомогу до виробників сільгосппродукції в Білорусі.
   До речі, це третій завод з виробництва крохмалю в Чернігівській області. Отже, наш край можна вважати найбільшим центром виробництва картопляного крохмалю у Східній Європі. «Наше підприємство має більш ніж двадцятип’ятирічний досвід виробництва картопляного крохмалю, – говорить директор. – Ми запускаємо нове виробництво, щоб задовольнити потреби наших клієнтів, а також для розвитку картоплярства в нашому регіоні, яке вважаємо дуже перспективним напрямом агробізнесу».
   Виявляється, в харчовій промисловості крохмаль використовується для згущення соусів, стабілізації кремів, покращує властивості хлібопекарських та м’ясних виробів; у паперовій промисловості зв’язує целюлозні волокна; у медичній промисловості використовується для наповнення пігулок (це спеціальний фармацевтичний крохмаль); в інших галузях застосовується для виготовлення клеїв, пакувальних матеріалів, сухих будівельних сумішей тощо.
   Продукція підприємства експортується в 25 країн світу. Це, зокрема, Німеччина, Нідерланди, Чехія, Польща, Литва, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Таїланд, Китайська Народна Республіка та деякі інші.

   Кошерна продукція з Михайло-Коцюбинського
   Ще одне підприємство, що розглядає можливість розвитку промислового туризму, – завод у селищі Михайло-Коцюбинському, де виготовляють різноманітні пластівці - ТМ «Добродія». Тут налагоджене виробництво замкненого циклу: є свої поля (близько десяти тисяч га в Чернігівській області), елеватори, власна переробка, техніка. Навіть лушпиння, що залишається під час обробки вівса, використовують для опалення приміщень. Підприємство зведене на території, де ще в радянський час діяли елеватор і комбікормовий завод. Коли в 2014-му році сюди прийшов інвестор, майно було майже знищене. Нині завод виглядає, як сучасне європейське підприємство, на подвір’ї працювали ландшафтні дизайнери. Офіційно завод відкрився в травні 2018-го, а продукцію випускає з січня, тобто вже рік.
   Виробництво тут повністю автоматизоване. За процесами в цехах на екранах моніторів спостерігають один оператор і один інженер на зміні. Аби отримати із зерна готові пластівці, є п’ять основних етапів виробництва. Можна побачити, як здійснюється очищення зерна (вівса, пшениці, жита), а далі – процес шліфування. Наступний етап - обробка парою під високим тиском у спеціальній сушарці (вона займає два поверхи), а відтак, за потреби, – нарізування, адже крупа може бути з цільного зерна або подрібненого.
   «Споживачі мають різні смаки, і ми готові задовольнити майже будь-які! – з гордістю розповідає директор заводу. – Можемо виготовляти пластівці практично з будь-яких культур, у тому числі кукурудзи, рису, гороху.    Переробка повного циклу – лише вівса, пшениці, ячменю та жита. Обладнання дозволяє нам робити пластівці товщиною від 0,3 міліметра. Такі можна не варити, а заливати навіть холодною рідиною: йогуртом, молоком, кефіром. В асортименті маємо вівсяну лінійку, монопластівців (гречані, рисові, ячмінні, кукурудзяні тощо), суміші – це наш перспективний продукт».
   Вся продукція сертифікована. Основною і найскладнішою Андрій Ломейко називає сертифікацію системи безпеки харчових продуктів за стандартом FSSC 22000. А щоби мати можливість розширити ринки збуту, підприємство пройшло сертифікацію «Халяль» та «Кошер» (на вимогу замовника з Ізраїлю). Отримали також сертифікат «Органік-стандарт», що дозволяє виготовляти органічну продукцію. Близько 30% продукції вже зараз йде на експорт. Налагоджені поставки в 10 країн, це Болгарія, Румунія, Молдова, Ізраїль, дещо закуповують африканські країни, цікавляться продукцією Туреччина, Китай, Польща, Білорусь. У планах на найближчі півроку – налагодити поставки ще у 10-15 країн.

   «Чернігів пивний»
   Напевно, найбільш «розкрученими» на сьогодні є так звані «пивні тури» (звісно, тільки для дорослих!) до самого обласного центру. У Чернігові можна відвідати одразу два промислових об’єкти: колишній пивзавод «Десна», а нині Чернігівське відділення ПАТ «САН ІнБев Україна», та приватну броварню Bierwelle, асортиментна лінійка якої нараховує більш ніж 20 основних сортів пива та з десяток сезонних. Тут також можна скуштувати оригінальні різновиди пива.
   Сайт компанії «САН ІнБев Україна» повідомляє: пивзавод у Чернігові збудований ще в 1976 році з використанням чеських технологій. Продукція заводу продавалася на території Чернігівщини і транспортувалася в сусідні Київську, Сумську та Брянську області. Сьогодні на цьому підприємстві працює понад 350 спеціалістів, а щодня може розливатися більше 1,45 млн. л пива. Броварня має глибоководні свердловини та новітні очисні споруди, асортиментна лінійка нараховує майже 20 різновидів пива, відомого як в Україні, так і за її межами. Має підприємство ліцензію на випуск крафтового пива.
   Для запису на екскурсію треба заповнити електронну форму на сайті підприємства або зателефонувати за номером (050) 413 70 77. Після екскурсії вам запропонують продегустувати продукцію.

   Реклама без особливих витрат
   До речі, різновидом індустріального туризму є й відвідування установ культури, але не для перегляду вистав, якщо це театр, а для знайомства із «закулісним життям»: цехами виготовлення декорацій, пошиття костюмів, майстернями гримерів тощо. В Чернігові подібні тури час від часу практикують у обласному академічному музично-драматичному театрі ім.Т.Г. Шевченка, а в Прилуках відвідування Будинку культури включили до оглядового екскурсійного маршруту.
   Піонерами в промисловому туризмі були американські компанії. Прецедент стався, коли завод Jack Daniel's відкрив двері туристам у 1866 році, коли відкрилося й саме виробництво. Сьогодні підприємств, які не запрошують туристів, у США майже не залишилося. Для серйозної компанії – чи то автозавод, чи то аеропорт – вважається поганим тоном не запрошувати туристів, це загрожує репутації фірми. У Німеччині, навпаки, акцент робиться на постіндустріальний мотив. Наприклад, є тури на занедбані вугільні і соляні шахти в Рурі, суднобудівні заводи часів Другої світової війни. Хоча, звичайно, відкриті і багато діючих підприємств. Лідер відвідуваності – завод BMW в баварському Вольфсбурзі (260 тис. туристів на рік).
   У Франції за кількістю туристів лідирує припливна електростанція в Рансе, що приймає щорічно 300 000 туристів. А в Англії шоколадну фабрику Кедберрі відвідують 400 000 осіб. В Іспанії та Італії дуже популярні винні тури, у Франції – сирні, в Нідерландах – квіткові.
   Навіщо це підприємствам і підприємцям? Це реклама, що майже не потребує додаткових фінансових витрат. Промисловий туризм може стати навіть джерелом додаткового прибутку. Тисячі туристів готові платити кошти, аби на власні очі побачити процес виробництва високотехнологічних приладів, збирання машин, розливу напоїв тощо. Приймаючи гостей на території свого підприємства, власник має нагоду презентувати його потужності і потенціал, якість продукції. Такі візити можуть стати початком нових партнерських стосунків і розширенням клієнтської бази. Бажано також приділяти час дегустації, якщо йдеться про харчову продукцію.
   На сьогоднішній день пустити споживача на виробництво – гарний рекламний хід. Це демонструє чесність і прозорість управління, рівень технологій, впевненість у своїх перспективах і перевагах перед конкурентами.
   Автор: Вікторія Сидорова